Нарешті зима дозволила нам зняти светри, їхати в футболках і не мерзнути на кожній зупинці. На вибір мали чотири оглядові маршрути з Льовена (їх докладний опис можна знайти в маленькому путівничку, який можна знайти в Мережі чи в інформаційному центрі міста). Після недовгих роздумів поїхали по першому, який називається To the hills of Hogland, або по схилах Хогланда.

Для незнайомих з голандською вимовою маю пояснити, що літера G читається тут як характерне горлове Г, тим більш горлове, що переходить в хрип, чим північніше знаходиться носій мови. Тому Hogland дослівно читається саме як Хохланд.

[pe2-image src=”http://lh5.ggpht.com/-NnfXfYqfA1Y/UW2wSQsS9WI/AAAAAAAAJ-o/Pz9xhf6LZdE/s144-c-o/130414_img_0080.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/117781846673893521491/2013Stream#5867539717298517346″ caption=”” type=”image” alt=”130414_img_0080.jpg” align=”right”]
Маршрут починається від вокзалу середньовічного Льовена і через околицю з веселою назвою Кесел-Ло, повз поля і невеличке абатство виходить в покриті лісом і дуже крутими хатами пагорби. Якраз в цю п’ятницю по всьому місту розквітли сакури і на вулицях можна побачити всі відтінки рожевого і фіолетового, а під сакурами часто густо висаджують довжелезні клумби нарцисів. В деяких місцях ще можна побачити лишки першоцвітів і пролісків. Весна буяє, місто квітне, краса неймовірна, тільки встигай верти головою і вдихай свіже і тепле весняне повітря, пронизане сонячним сяйвом. В кінці одного з підйомів натрапляємо на газон, вкритий і завішаний усяким мотлохом, старими пташиними клітинами, жабо-пропеллерами, неймовірними глиняними істотами і просто вазонами з квітами. Поки ми вивчали все це багатство, поливати квіти вийшов сідий дідусь, кинув на нас швидкий погляд і знов пішов в сад. Дитина була в захваті від інсталяції, та й татко з мамою теж отримали масу задоволення.

Як я вже колись роповідав, вся Бельгія вкрита гестою мережею велосипедних маршрутів. Орієнтуватися дуже просто: на кожному повороті стоїть спеціальний вказівник з номерами і стрілками, в деяких місцях є й спеціальні інформаційні щити, на яких намальовано докладну карту місцевості, маршрути з номерами, а також є інформація про цікаві місця. Також все це можна знайти в спеціальних велосипедних мапах і на сайтах, наприклад, [[http://www.fietsnet.be/routeplanner/default.aspx|на fietsnet.be]]. Цікаво, що мережа покриває всю Фландрію, більшу частину Голандії, але майже повністю відсутня у Валонії. Маршрути не тільки прокладено по гарним дорогам, але й ще по маленьким дорогам, по лісам, по мальовничим місцям, так, аби поїзка запам’ятался не тільки кінцевим пунктом, але й всім тим, що було по дорозі. В цей чудовий вікенд всі маршрути переповнені людом, їдуть і одинаки, і з дітьми, і літні люди – всі, хто може сісти на байк. Для тих, хто любить ходити пішки також є свох маршрути, свої карти. Пішоходів теж дуже багато, і серед них, що дуже незвично для нашого українського ока, дуже багато літніх людей. Роглядаючи фото Бельгії столітньої давнини, я звертав увагу, що люди просто фотографуються просто на прогулянці. Думаю, що прогулянки – то давній звичай, яки тут існує десятки, якщо не сотні років, і саме тому так багато людей кожні вихідні шпацирують рідним краєм. А де шпацирування, там і знання околиць, історії і зрештою, любов до нього, чи не так?

Кінцевим пунктом нашого кільцевого маршруту був замок Хорст, всього якихось там 15 кілометрів від хати. Збудований в XIV столітті, цей замок на озері унікальний тим, що за останні 350 років зовсім не змінився. Перші два століття він переходив з рук в руки через банкрутство господарів, один раз горів і пережив ще різні складнощі буття, аж поки в 16530 році не став власністю Марії-Анни ван ден Тимпель, яка зробила багато для інтер’єрів замку. Після її смерті в 1658 році замок знову переходив з рук в руки, але в ньому з того часу не жили навіть привиди, і зараз він є місцевим туристичним об’єктом. В стайнях, що збудувала Марія-Анна, зорганізовано ресторацію, де розливають Horst Bier, на озерах ліцензовані рибалки ловлять рибу, в парку прокладено пішохідні маршрути

 

Далі наш шлях пролягав черех чергові мальовничі ліси-пагорби, поля і навіть виноградники. Ще однією пам’ткою маршруту є старий водяний млин. Колесо вже давно не крутиться, а в будинку самого млина теж зорганізовано ресторацію. До речі, оскільки велосипедистів в Бельгії за край, тут дуже популярно відкривати ресторації саме на велосипедних маршрутах. Там стомлені мандрівники можуть випити кави, перекусити і влити в себе келих пива. Ціни зазвичай помірні, місця приємні – і народу в гарну погоду в таких рестораціях збирається сила силенна. Хоча думаю, що саме заці вихідні вони і роблять касу, адже розташування приваблює тільки заїзжу клиєнтуру.

Мене якось питали – оце тут у вас в Європі нема корів і іншої скотини, де воно все є, вони ж жеруть м’ясо? Так от, відповідаю. Тут є все, тільки що не в місті і не біля автостради. Курей тут традиційно розводять в багатьох приватних будинках, у нас у сісідів по двору бігає ряба курка, а зранку можна чути далекі крики півнів. Трошки далі від міста вже багато овець і кіз. Корови пасуться одразу за рингом, і мушу зазначити, що породи тут різні, бувають молочні, як наші, а бувають м’ясні, квадратні, такі собі коров’ячі культуристи. Також дуже багато коней. Вихідними власники коней виїзжають з ними в різні місця на покататися. Коні їдуть в характерних автомобільних причепах, і багато їх. По полях також пасуться коні різних порід, а в цьому вихзді ми знайшли навіть цілий загін поні. Дитина була в повному захваті, коли змогла погладити декількох поні по довгій морді і помаціти вологий ніс.

В одному з містечок ми почули характерну мелодію, схожу на шарманку, і побачили фургон з морозивом, як в дитячій мрії. Яке ж це задоволення – в спеку сісти просто на газоні і їсти холодне морозиво! Згодом виявилося, що фургон з морозивом їздить і по нашій вулиці. Як почуєш музику – одразу треба бігти на вулицю, аби йпго перехопити.

Решта шляху була звичайною. Ми виїхали з пагорбів на рівнину, проїхали декількома дорогами – і були вдома.